Пам̒яті тій кого кохала
Колись давно ,
Було кохання.
І дві душі , і сподівання .
Свящєник , дівчина і ніч ...
І таємничі два світи ,
Було тоді вже це , і ти
Моя надія й серце - мрій ,
Читай , кохана , розумій !
Як боляче було в твоїй ,
Тонути посмішці мені !



Колись давно
( а наче ні )
Священик зрадив ,
Що любив .
Злякавсь , й такого не хотів !
Він зріксь всього, що мав ,
Про спокій Бога лиш благав !
Не сподівався на прощення .
Вмирав собакою ,
І ймення
Янгола казав !
В хвилину смертну він згадав ,
Як біг колись він до багаття
І серце рвалося на шмаття .
Кричав : “ Не відьма це , дівчина !





Пустіть ! Із нею я загину ! “
Прибіг , і на коліна впав .
І холод догризав –
Лиш дим , згорілий мяса шмат ...
Всміхавсь безглуздо кат ...
Було занадто пізно .
Померти Бога слізно ,
Просив абат .
Та марно .
Самому вмерти сил не стало .
І чашу болю випив до кінця ,
Життя як свічка догорало ,


Та злая наша доля ,
На все лиш Божа воля ,
З багаття в пекло
Янгол впав ,
Про помсту Сатану благав .
А поруч дикі плазуни ,
Сміялись , реготали вволю !
Огидні темряви сини ,
Завдать хотіли болю !
Кохання біле -- кров умила !
Янгол ясний , неба сила ,
Знов народився .
День прекрасний !
Як наречена Асмодея ;
Холодна крига князя ночі .
Сташні , страшні
І темні очі



Шукали на землі коханця !
Шукали зрадника небес !
З лиця землі давно він щез ,
В житті цбому їм не судилось стріця .
Як кров червона , хитра як лисиця ---
Проснулась помста і почався бій !
О , врятуватись вже не смій !

З життя в життя ,
Один ніс стах і каяття ;
А інша зло і кров несла ,
Пекельну армію вела .
І твердим крокм йшов абат ,
Був служкою ,
І королю був сват .

І зміни , і епохи , й люди ...
І скрізь цей біль , і смуток всюди .
Вона скрипачкою була ,
Й повія , війни зачинала .
І вбивцею вона була ,
І в бальних залах танцювала .
Завжди разом ,
І скрізь окремо !
Йти не потрібно –
Поруч йдемо




Вмирають люди й королі,
Боїв кривавих не злічити .
Нещясних дві душі –
Нікому не згубити .
А час уже минає ,
Ідуть століття – мить !



Десь голос залунає ?
То мила ? Чи простить ?
Ген ! Величезне місто !
Рух гамірний машин ...
Вітрин нічних намисто ,
І бар поганих вин .
І знову ніч , і місяць .
Зірки й нічні вогні ...
Веселощі од Бога
Й молитви Сатані
Хтось спить ,
А хтось як завжди ,
Веде нічне життя ...
Та , що це ? Це гітара !
Звучить як каяття !
Навколо оживає
І лине звук у ніч .
Лоскоче , підіймає
Всі почуття як річ.
І відповідь не треба
Бо зрікся звук всього .
І плаче навіть небо ,
Як слухає його ,
Цей звук ніде і всюди ,
У кожного в душі .
Це музика Іуди
І янгола вірші .
Розмова в ньому бідних ,
Кривавий злата смак ,
Кохання двох наївних
Й огидний тут жебрак !
Ця музика регоче
І плаче водночас !


Цей звук прощєння хоче !
Чи буде воно в нас ?
О так !
Ця ніч чудес й рахунків –
І тіні ожили .
У темряву провулків ,
Вони нас завели.
Юнак , що пісню грає ,
Відбитки в нім епох .
Він вічно грати має ,
В кімнаті наче льох .
І очі божевільні ,
І котиться слоьза
І руки наче сильні ,
А серце як лоза !
А поруч з льохом -- церква ,
Як світ стара вона.
Хоч віра не померла –
Самотня вік , одна .
Заплямквала зрада ,
Тут хтось когось прокляв ...
Та хто це ? То дріада !
І меч у руки вклав
Нічний посланець пекла .
Встає тіней стіна .
Це відповідь , що вмерла !
Кривавая вона .
І містом йде дівчина
До церкви і на звук .
О ти , моя єдина !
О найсолодша з мук !

І в неї теж є пісня –
Безсмертна , наче зло .


Кривавая молитва ,
Про те , що вже було .
У церкві двері впали ,
Вогонь туди ввійшов .
Зробилось те , що мало ,
І відповідь знайшов ,
От полумя десь зникло ...
Червона наче кров ,
Ця ніч . Здійснилося бажання –
У церкві дві душі !
Гітари дві кохання !
Єдині два вірші !
І в гору пісня лине –
Стрімкий , прозорий вир .
І час поволі плине ,
Нарешті буде мир .
Тревожно серце бється ,
І біль , і радість льється ,
І розмаїття , почуття ...
Принято врешті каяття !
І знову пада на коліна
Душа й абатова провина .
Куйовдить лагідно волосся
Дівчини лагідна рука ,
Як сонце пестить лиш колосся ,
Дитина матір лиш гука :
А інша рученька тримтить ...
Нарешті ти змогла простить !
Та все одно меч підіймає !
Що робиш бідная ? Все знає
Помста й злість небес .
Мить ... І навіки хлопець щез .



Простила й вбила ? Ну й нехай !
Литить душа у рай у рай ...
Сльоза остання покотилась –
“ О , Господи ! Невже я помилилась ?... “







АВТОР : ЕЛЕНА