Мовчазна істерика

[bear-balu]

Люди закохуються скрізь по різному, але водночас однаково. Деякі, але небагато, навіть стають на стежину сімейного життя. Інші живуть разом, але це впадає у вічі. Як і скрізь, деякі зв'язки швидко рвуться ... Як і всюди, є люди, які явно порушують загальноприйняті норми, або що викликають своєю поведінкою стільки конфліктів, що порушують загальну незадоволеність. Більше того, для декого досить важко буває самим усвідомити власні потреби.
Можна, звичайно, самовпевнетись, підбадьорюючи інших. Достатньо просто глянути навколо, зацікавишись іншою людиною, це може допомогти позбавитися настрою "моє горе". На жаль, чомусь, любди не навчені підбадьорювати інших. Не всі це розуміють.
Невизнані цілі співпадають більш з стилем життя, ніж із здоровим глуздом. Я не признаюсь в цих намірах собі з тим, щоб не довелося вишукувати якісь тріщини в системі оцінок.
Відчуття, яке іноді відчуваю після порушення добрих намірів, щоб допомогти повірити,в те, що дійсно були хороші наміри. Можливо це вина. Але їїзвичайно відчуваєш після того, як справа зроблена. Смішно, що суджу інших по їх діях, я по собі суджу тільки по своїм добрим намірам. Переживання допомагають підкреслити сильні сторони і ігнорувати слабкості.
Якшо щось чи хтось займає надто велике значення. Що робити тоді в такому випадку? Як бути? Чого остерігатись? Сподіватись на що? Пізнаит щось, потім втратити? Впізнати розчарування, після того як воно починалося?
І що потім? Що буде після цього? Що? ...
Самота?
Конфлікт?
Відсутність близькості?
Бажання дистанції?
Люди не завжди розуміють причини своїх проблем. А чому? тому що вони не завжди віддають собі "отчета" в тому що роблять. Хто б там не був. Показати себе? Захистити себе? А чим рзплатитися за розчарування, яке відчуваєш?
Відмовитися від кохання і страждати від болю?
Який вихід може бути?
Перестати проклинати себе?
Усвідомити свої страхи?
Буває так що приходить на думку що твоя мета - це уникати взаємостосунків. Це просто шок!
Розмови, Довіра, Тримання за руки, Обійми, ... ВСЕ ВИСТАЧИТЬ !
Дії відповідають почуттям.
Коли розчаровуєшся в коханні, тим більше, коли усвідомлюєш, що це перше й неповторне, то можеш оступитися. Проте це вимагає щоб я якимсь чином привчив себе до болю самоти. Якщо я хочу наново надихнути себе і пересилити свій страх, я повинен перестати чинити опір болю. Запитати себе:
"Чи щасливий я насправді?"
Kоли дощ починає знову падати на землю, я знаходжу в ньому для себе свою веселку в небі. Я б зловив її, якщо вона б падала. Їй ніколи не довелось би питати мене, чому і коли дощ починає йти. Я міг би бути сонячним світлом у її житті. Вона знає що ми могли б мати це все, що забажаемо. І все було б чул\дово
Думаю про те, що вона могла б тримати мою руку. Та вона саме та, та єдина, навіть, коли її не було зі мною. Від кращого до гіршого, від гіршого до жахливого. І що я маю? Так це неправдоподібно! Як сказати, сказати що для мене немає іншого шляху, немає ніякого іншого шляху для мене. Я впевнений, що вона знає це. Так що нехай її Бог благословить! Бажаю для неї, щоб жила довіку у щасті за будь-якому виді погоди.
Коли дощ запускає мої думки вниз я не можу нічого вдіяти. Можливо, кожне падіння є позначенням моєї любові, причина в тому що я - доросла людина, Але зараз, нехай дозволять мені заявити, що та причина, якщо цього не відбулося для мене, не відбудеться вже більше ніколи.
В я ручаюсь за себе, я присягаюсь собі. Я кажу: "хлопчк, закрий свій рот!"
Нехай сонячне світло приносить мені радість щодня.
Я один!
Я самотній ... самотній ... самотній
Я самотній ... самотній в моєму житті!
Я самотній ... самотній ... самотній
Я пам'ятаю нашу зустріч, зустріч яка стала переломною в моєму серці, переломною на шляху мого серця. Лицем до лиця і око до ока. То був чудовий день. Вона виходила... Я дивився униз - на підлогу. Я повільно піднімаю вічі. Я не бачу нічого крім неї. Затамувавши подих, я спостерігав за сходом сонця серед ясної ночі. Щось запитала. Непевно відповів. Стою зачарований. Вона пішла далі. Я не усвідовив що трапилось. Але я зрозумів, навіть не зрозумів, а відчув. Відчув щось досі не знайоме. Чомусь подумалось - що довіку вона і я. Я вірив у це. І віра була ясною. Все для лише неї.
Але, що я бачу - те, як я відчуваю і проклинаю. Проклинаю через нестерпний біль. Допоможіть мені, я потребую підтримки!
Я розумію що коли вона тебе не кохає, вона не може з тобою зустрічатись. Які можуть бути обіцянки? Спочатку обіцяти, потім залишити, втратити?
Згадати хоча б сьогоднішній день. Я змінив свій імідж. Мене не відразу пізнали вдома. Намагався відволіктись, відвернути від себе думку. Але не виходить!
Ми відпочивали в непоганій компанії. Третій тост - за кохання звісно. Я прошу слова. Говорю про радість кохання, бажаю всього кращого, а сам. А сам потім виходжу на вулицю, сідаю на тротуарі ...
Я, незважаючи на тривалу перерву знову стаю за інструмент. Програш один, другий ... Знайомив підходить, питає: немов, де взяв мотив, звідки такі ідеальні ноти. Потім просить продовжити. Я прошу його піти. відчуваю здивований погляд. Вибачаюсь і повторюю прохання. Він залишає мене наодинці. Проходить 10 хвилин, 20, 30 ... година. Я сиджу і думаю ... Розумію що підіймуся, але спочатку повинен впасти тут, але зробити.
Потім встаю, підходжу до піаніно. Сідаю. 3 години спроб, намагань ... О 2 ночі закінчую ...
Не сплю до ранку. Тому шо не можу.
Наступнна ніч також безсонна: на музику лягають слова. Таких віршів ще не світ не бачив.
Пісня стає для мене усим. Мрію заспівати для неї. Але спочатку вона слухає пісню... Ці відчуття, ці переживання. Те що я побачив вразило до глибини душі. Після цього ще одна ніч переживань, і безсоння.
Потім пішов час. Час творчості. Декілька тижнів перетворилися на неспокійну, безперервну творчість. Друга, третя ... нареші десята пісні. Можна сказати альбом. Навіть назву дав песимістичну, розуміючи що втрачаю: "Так або ні".
Слухала усі. Крім останньої. Але це не так важливо. Важливо те, шо найкращим проявом стала перша пісня, назва якій, слова якої пронизані усим.
Потім одна подія - тріщина, інша - розкол, наступна - вщент на друзки... Декілька безсонних ночей ... забуття. Після клятва: "За піаніно більне не стану!"
Я бачу те, як я відчуваю, так залишать мене у спокої. Але я не хотів би цього. Дуже не хотів би. Але розумію що іншого виходу немає. Небо мого серця поступово наповнюється хмарами. Я пізнав що таке розпач. Я пізнав що таке сльози болю. Я не давав волі їм декілька років. Але мої сльози подібні дощу.
Чому так виходить в житті?
Немає емоцій в цьому повному обманів світі.
Любовний мир і катастрофа, яка підтверджує те, що це - все!
Я бачу те, я відчуваю і проклинаю, я один!
Чому буває так, коли ти приносиш добро людям, а вони не відповідають взаємним добром? Чи хоч би подякою. Коли намагаєшся зробити щось приємне, величне, очікуєш позитивної реакції. Снодіваєшся чогось такого ... такого. А у відповідь тише лише. Тиша... Мовчання... Аніякої реакції. Почуваєшся якоюсь непотрібною річчю. Річчю про яку швидко забувають, потім викидають безслідно, щоб потім не згадувати. Ти зробив ... Та що там зробив? Кажуть що добро робиться тільки заради взаємної користі. Робиться для того, щоб отримати таке ж саме у відповідь. Цим я протирічу собі, але я скажу все своє життя я не чекав таких зворотніх дій. І ось, так сталося, що чекав. Я чекав більшого. Я сподівався що все буде добре. Тому що серце людини-оптиміста не може думати інакше. Але я жорстоко помилився. Можливо цими словами я будую собі довічну домівку в небутті. Можливо, кажучи це, я не зроблю собі краще.
Я зробив велику дурницю того вечора. Було багато снігу. Він йшов цілий день. Я радів йому і водночас ненавидів. То був найгірший день мого "безхмарного" життя. Мало не вртатив роботу. Споживши велику, так що там велику - ВЕЛИЧЕЗКУ як для себе кількість спиртного ... А що було потім? Я не пам'ятаю анічогісінько. Хотів згадати. Й зараз намагаюсь, але не можу. Я не знаю де я був, що робив, як і коли опинився. Чому був весь брудний ... Як неприємно за себе. Мене міг хтось отак побачити. До такого стану ще не доходив. Мені СОРОМНО!!! Мені шкода себе. А все заради чого?
Я спробував було відволіктись: робота, інша людина, але це не дає користі. Хоча й минає, але на невеличкий проміжок часу. Потім зустрічаю щось, бачу щось, що нагадує, і все - ламаюсь.
Я не можу усвідомити, ци мені це потрібно чи ні. Чи є сенс продовжувати боротися. І хіба це боротьба? Навіть якщо і боротьба, то боротьба не за світле й величне, а за самого себе. Потрібно навчитись боротися вийти з такої ситуації, тому що в таких випадках формуєтсья характер людини. І що я отримаю, якщо "отримаю перемогу" у цій боротьбі із собою? В такому разі я втрачу свої кращі якості... Я вже не буду тим, ким є себе па'ятаю. Це буде інша людина. Людина, яка переступила межу розчарування на шляху до істинного й світлого та щирого кохання.
Я народився для того, щоб жити.
Я одержав життя, щоб знайти свій власний шлях.
Я отримав життя, щоб вчитися жити.
Я хотів зробити когось щасливим.
Це неначе історія, вона триває.
Я дістав життя, щоб вчитися його надавати
Життя важке, ми всі це знаємо,
І це так!
Померти - просто,
Жити - складно.
Пам'ятаю перший раз, коли ми відповіли один одному на перше питання...
Прохолодний день з жовтня на листопад. Я не знав правил. Мріяв про щось. Довіку будем, думав ти і , вірив в те що не було ясно. Несвоєчасно!, Я бачу.
Я бачу світ, як його відчуваю і проклинаю.
Міст... Веде туди... Мені не з ним.
Я зробив погані речі в своєму житті. Я признався. Мене не змогла ти врятувати. Ти врятуєш когось іншого. Я одержав все, що мені потрібно, і все що не потрібно. Все, на що заслуговував, і на що не заслуговував.
Я знаю, сплатив важку ціну за це. Самотні вулиці вночі. Очі без світла.
Це темний шлях, я знаю, він врятує мене. Можливо хтось нарешті побачить світло в мені. Завжди важко чекати, коли не дивишся назад.
Я бачу те, що відчуваю чи відчував. Залиш мене у спокої. Ти залиш мене у спокої! Життя - це міна. Я наступиів не роздивившись. Любовний мир це катастрофа.

[Anarchisys]

[даночка]

Сделаем тут украинское отделение форума.Пущай чикирикают. Лёлька будет толмачем для таких, как я

[Гость]

Anarchisys
Дякую за щирість та відвертість. В більшості ти правий. Справді текст довгий. Можливо трішки песимістичний. Хоча по життю я оптиміст. Згоден з думкою, що час усе вилікує. Головне в таких ситуаціях, вважаю, не втрачати самоктонтролю; залишатися на міцному місці. В таких ситуаціях формується людський характер. Це потрібно пережити.

Відносно єднання: не обов'язково єднатися. Я можу вільно спілкуватися й на російській мові, не питання.

[Anti]

не чего не понял,а тут транслит или что то типа есть??

[Amazonka]

[кисуля]

Хм,интересно было бы ещё и понимать.Осталось нам с Адрианной на эстонском заговорить,вот весело будет.Обхохочемся....маразм.На форуме столько представителей разных народов и все общаются на русском и понимают друг друга.А так поступать,просто не уважать других.Что я теперь должна ещё и украинский выучить? Ну и как это можно назвать. Извините за резкость,что думаю то и пишу.

[Palmer]

Да, ребята! kisulja выразила мение многих - давайте уважать друг друга! Если каждый начнет изъясняться на своем языке, то что мы получим? Не, интернационализЬм оставьте для другого случая

[irkamoya]

Я мало поняла на украинской мови...только раз человек говорит = что без проблем может и по-русски говорить - почему тогда не сказать именно по-русски? тем и хорош сей язык - что понять его могут те, кто здесь общается. считаю неуважением ко многим - и прежде всего самого гостя к себе - что решил(а) повыпендриваться.... хочешь, чтоб тебя поняли - переведи на русский свой пост... а догадками - заниматься никто не будет... уж прости.

[Romantic_girl]

Нда Ну и ну...Нет,ну правда,давайте на русском разговаривать

Марин,не надо ещё на эстонском А то точно придётся делать спец-форумы для иноязычных

[Amazonka]

Не шумите, барышни... Думаю автору неочень нужны советы и понимание, раз он общается ТАК. Ведь есть же "переводчик"... Не хочет человек и не надо...

[Romantic_girl]

Оль,ну а как нам дать советы если ничего не понятно Ведь надо чтоб всем людям понятно было

А у меня например переводчика нет...

[Amazonka]

Я про его переводчик, Романичная... Он может написать текст на украинском языке, перевести на русский, подкорректировать... Просто выпендреж какой-то... Красивый язык - украинский, я тоже патриот, но я хочу, что бы меня понимали и хочу понимать других...
А раз не надо человеку...

[Стэлла]

Очень красиво...но нифигасики не поняла Жаль

[bear-balu]

Стэлла, Amazonka, Romantic_girl, irkamoya, Palmer, kisulja, Anti
Прошу у Вас прошения за столь безрассудное действие. Я исправился.
Специально для Вас перевел. Если что не так, прошу извенить.
------------
Люди влюбляются везде по разному, но в то же время одинаково. Некоторые, но немногие, даже становятся на путь семейной жизни. Другие живут вместе, но это бросается в глаза. Как и везде, некоторые связи быстро рвутся ... Как и везде, есть люди, которые явно нарушают общепринятые нормы, или что вызывают своим поведением столько конфликтов, которые нарушают общее недовольство. Более того, для кое-кого достаточно тяжело бывает самим осознать собственные потребности.
Можно, обычно, самоутвердится, подбадривая других. Достаточно просто глянуть вокруг, заинтересовавшись другим человеком, это может помочь избавиться от настроения "мое горе". К сожалению, почему-то, люди не наученные подбадривать других. Не все это понимают.
Непризнанные цели совпадают более со стилем жизни, чем со здравым смыслом. Я не признаюсь в этих намерениях себе с тем, чтобы не пришлось выискивать какие-то трещины в системе оценок.
Ощущение, которое иногда чувствую после нарушения благих намерений, чтобы помочь поверить, в то, что действительно были хорошие намерения. Возможно это вина. Но необычно чувствуешь после того, как дело сделано. Смешно, что сужу других по их действиям, я по себе сужу только по своим добрым намерениям. Переживания помогают подчеркнуть сильные стороны и игнорировать слабости.
Если что-то или кто-то занимает слишком большое значение. Что делать тогда в таком случае? Как быть? Чего остерегаться? Надеяться на что? Познать что-то, а потом потерять? Узнать разочарование, после того как оно начиналось?
И что потом? Что будет после этого? Что? ...
Одиночество?
Конфликт?
Отсутствие близости?
Желание дистанции?
Люди не всегда понимают причины своих проблем. А почему? потому что они не всегда отдают себе "отчета" в том что делают. Кто бы там не был. Показать себя? Защитить себя? А чем розплатитися за разочарование которое чувствуешь?
Отказаться от любви и страдать от боли?
Какой выход может быть?
Перестать проклинать себя?
Осознать свои страхи?
Бывает так что приходит на ум что твоя цель - этого избегать взаимоотношений. Это просто шок!
Разговоры, Доверие, Держание за руки, Объятия, ... ВСЕ ХВАТИТ !
Действия отвечают чувствам.
Когда разочаровываешься в любви, тем более, когда осознаешь, что это первое и неповторимое, то можешь оступиться. Однако это требует чтобы я каким-то образом приучил себя до боли одиночества. Если я хочу заново вдохновить себя и пересилить свой страх, я должен перестать оказывать сопротивление боли. Спросить себя:
"Счастливый ли я в действительности?"
Когда дождь начинает опять падать на землю, я нахожу в нем для себя свою радугу в небе. Я бы поймал ее, если она бы падала. Ей никогда не пришлось бы спрашивать меня, почему и когда дождь начинает идти. Я мог бы быть солнечным светом в ее жизни. Она знает что мы могли бы иметь это все, чего захотим. И все было бы великолепно.
Думаю о том, что она могла бы держать мою руку. Но она именно та, та единственная, даже, когда ее не было со мной. От лучшего к худшему, от худшего к ужасному. И что я имею? Так это неправдоподобно! Как сказать, сказать что для меня нет другого пути, нет никакого другого пути для меня. Я уверен, что она знает это. Так что пусть ее Бог благословит! Желаю ей, чтобы жила вовек в счастье любой погоде.
Когда дождь запускает мои мысли к низу я не могу ничего сделать. Возможно, каждое падение является обозначением моей любви, причина в том, что я - взрослый человек, Но сейчас, пусть позволят мне заявить, что та причина, если этого не состоялось для меня, не состоится уже больше никогда.
Я ручаюсь за себя, я клянусь себе. Я говорю: "парень, закрой свой рот!"
Пусть солнечный свет приносит мне радость ежедневно.
Я один!
Я одинок ... одинокий ... одинокий
Я одинок ... одинокий в моей жизни!
Я одинок ... одинокий ... одинокий
Я помню нашу встречу, встреча которая стала переломной в моем сердце, переломной на пути к ее сердцу. Лицом к лицу и глаз к глазу. То был прекрасный день. Она выходила... Я смотрел вниз - на пол. Я медленно поднимаю глаза. Я не вижу ничего кроме нее. Затаив дыхание, я наблюдал за восходом солнца среди ясной ночи. Что-то спросила. Неуверенно ответил. Стою очарованный. Она пошла дальше. Я не осознал что случилось. Но я понял, даже не понял, а почувствовал. Почувствовал что-то до сих пор не знакомое. Почему-то подумалось - что вовек она и я. Я верил в это. И вера была ясной. Все для лишь ее.
Но, что я вижу - то, как я чувствую и проклинаю. Проклинаю через нестерпимую боль. Помогите мне, я нуждаюсь в поддержке!
Я понимаю что когда она тебя не любит, она не может с тобой встречаться. Какие могут быть обещания? Сначала обещать, потом оставить, потерять?
Вспомнить хотя бы сегодняшний день. Изменил свой имидж. Меня не сразу узнали дома. Пытался отвлечься, отвернуть от себя мысль. Но не выходит!
Мы отдыхали в неплохой компании. Третий тост - за любовь конечно. Я прошу слова. Говорю о радости любви, желаю всего лучшего, а сам. А сам потом выхожу на улицу, сажусь на тротуаре ...
Я, невзирая на длительный перерыв опять становлюсь за инструмент. Проигрыш один, второй ... Знакомый подходит, спрашивает: где взял мотив, откуда такие идеальные ноты. Потом просит продолжить. Я прошу его уйти. Чувствую удивленный взгляд. Извиняюсь и повторяю просьбу. Он оставляет меня в одиночестве. Проходит 10 минут, 20, 30 ... час. Я сижу и думаю ... Понимаю что поднимусь, но сначала должен упасть здесь, но сделать то что задумал.
Потом встаю, подхожу к пианино. Сажусь. 3 часа попыток... В 2 ночи заканчиваю ...
Не сплю до утра. Потому что не могу.
Наступила ночь также бессонна: на музыку ложатся слова. Таких стихотворений еще мир не видел.
Песня становится для меня всем. Мечтаю запеть для нее. Но сначала она слушает песню... Эти ощущения, эти переживания. То что я увидел поразило до глубины души. Она плакала... После этого еще одна ночь переживаний и бессонницы.
Потом пошло время. Время творчества. Несколько недель превратились в беспокойное, непрерывное творчество. Вторая, третья ... и вот десятая песни. Можно сказать альбом. Даже название дал пессимистическую, понимая что теряю: "Да или нет".
Слушала все. Кроме последней. (Не успела). Но это не так важно. Важно то, что наилучшим проявлением чувств стала первая песня, название которой, слова которой пронизаны всем "Выше гор, выше туч, выше неба"...
Потом одно событие - трещина, другая - раскол, следующая - вдребезги... Несколько бессонных ночей ... забвение. После страшная клятва: "За пианино более не стану!"
Я вижу то, как я чувствую, как оставляют меня в покое. Но я не хотел бы этого. Очень не хотел бы. Но понимаю что другого выхода нет. Небо моего сердца постепенно наполняется тучами. Я познал что такое отчаяние. Я познал что такое слезы боли. Я не давал воли им несколько лет. Но мои слезы подобные дождю.
Почему так выходит в жизни?
Нет эмоций в этом полном обманов мире.
Любовный мир - катастрофа, которая подтверждает то, что это - все!
Я вижу то, я чувствую и проклинаю, себя за то что я один!
Почему бывает так, когда ты приносишь добро людям, а они не отвечают взаимным добром? Хоть бы ли благодарностью. Когда пытаешься сделать что-то приятное, величественное, ожидаешь позитивной реакции. Надеешься на что-то такое ... такое. А в ответ лишь тишина. Тишина... Молчание... Никакой реакции. Чувствуешь себя какой-то ненужной вещью. Вещью о которой быстро забывают, потом выбрасывают бесследно, чтобы потом не вспоминать. Ты сделал ... Но что там сделал? Говорят что добро делается только ради взаимной пользы. Делается для того, чтобы получить такое же в ответ. Этим я противоречу себе, но я скажу всю свою жизнь я не ожидал таких обратных действий. И вот, так случилось, что захотелось. Я ожидал более большого. Я надеялся что все будет хорошо. Потому что сердце человека-оптимиста не может думать иначе. Но я жестоко ошибся. Возможно этими словами я строю себе пожизненный дом в небытии. Возможно, говоря это, я не сделаю себе лучше.
Я сделал большую глупость в тот вечер. Было много снега. Он шел целый день. Я радовался ему и в то же время ненавидел. То был наихудший день моей "безоблачной" жизни. Чуть ли не потерял работу. Употребив большую, так что там большую – ОГРОМНЕЙШУЮ как для себя дозу спиртного (При том, что его не употребляю)... А что было потом? Я не помню решительно ничего. Хотел вспомнить. И сейчас пытаюсь, но не могу. Я не знаю где я был, что делал, как и когда очутился. Почему был весь грязный ... Как неприятно за себя. Меня мог кто-то так увидеть. К такому состоянию еще не доходил. Мне СТЫДНО!!! Мне жаль себя. А все ради чего?
Я попробовал было отвлечься: работа, другой человек, но это не дает пользы. Хоть и проходит, но на небольшой промежуток времени. Потом встречаю что-то, вижу что-то, что напоминает, и все - ломаюсь.
Я не могу осознать, этого. Мне это нужно или нет. Есть ли смысл продолжать бороться. И разве это борьба? Даже если и борьба, то борьба не за светлое и величественное, а за самого себя. Нужно научиться бороться выйти из такой ситуации, потому что в таких случаях формируется характер человека. И что я получу, если "одержу победу" в этой борьбе с собой? В таком случае я потеряю свои лучшие качества... Я уже не буду тем, кем являюсь, кем себя помню. Это будет другой человек. Человек, который переступил границу разочарования на пути к истинной и светлой и искренней любви.
Я родился для того, чтобы жить.
Я получил жизнь, чтобы найти свой собственный путь.
Я получил жизнь, чтобы учиться жить.
Я хотел сделать кого-то счастливым.
Это вроде бы история, она длится.
Я достал жизнь, чтобы учиться ее предоставлять
Жизнь тяжелая, мы все это знаем,
И это так!
Умереть - просто,
Жить - сложно.
Помню первый раз, когда мы ответили друг другу на первый вопрос...
Прохладный день с октября на ноябрь. Я не знал правил. Мечтал о чем-то. Вовек будем, думал ты, и верил в то, что не было ясно. Несвоевременно!, Я вижу.
Я вижу мир, как его чувствую и проклинаю.
Мост... Ведет туда... Мне не с ним.
Я сделал плохие вещи в своей жизни. Я сознался. Меня не смогла ты спасти. Ты спасешь кого-то другого. Я получил все, что мне нужно, и все что не нужно. Все, на что заслуживал, и на что не заслуживал.
Я знаю, оплатил тяжелую цену за это. Одинокие улицы ночью. Глаза без света.
Это темный путь, я знаю, он спасет меня. Возможно кто-то наконец увидит свет во мне. Всегда тяжело ожидать, когда не смотришь назад.
Я вижу то, что чувствую или чувствовал. Оставь меня в покое. Ты оставь меня в покое! Жизнь - это мина. Я наступил не разглядев. Любовный мир это катастрофа.