Приветик! Прочла твои стихи и не смогла не оставить отзыв. По-моему, ты очень хорошо умеешь передать чувства. Пиши ещё. Буду заглядывать
__________________
[i]«У счастья нет завтрашнего дня, у него нет вчерашнего,Оно не помнит прошедшего, не думает о будущем, У него есть только настоящее, - и то не день, а мгновение» И. С. ТургеневНевыносимой жизнь делают разногласия
Привет всем! Давненько я сюда не заходила. Вижу, мой третий стих переместили в эту тему. Может и правильно, зачем засорять форум огромным количеством тем. Просто хотелось стихи помещать сюда как-то тематически, "Стена" - не совсем любимому посвящена, и настроение у стиха другое, чем в предидущих. Ну да ладно, все свои стихи буду помещать в эту тему, и автора долго искать не придется
Стихи на украинском языке выложу с удовольствием, если интересно конечно Но опять же, в какую тему их лучше помещать: сюда или есть отдельный раздел со стихами на украинском? Подскажите, как лучше сделать?
А пока дарю вам еще одно свое стихотворение на языке, понятном большинству из нас
__________________
Слово, идущее от сердца, проникает в сердце...
Зникають у вічності дні,
хвилинами тануть німими.
Ті очі у світі одні.
Але не судилося з ними...
Із ними дивитись на світ,
на місяць, що з хмар виринає...
Та тільки вони, як магніт,
все ваблять... І спокій зникає.
З очей тих струмує тепло,
жагучі лукаві іскрини.
Ті очі – вогню джерело,
все сиплють у серце жарини.
Але ж не на мене вони
дивитися будуть так палко...
Моєї нема в тім вини.
Я – просто заручниця, бранка
у часу, у долі, в життя,
у сірих розтрачених буднів.
І серденька мого биття
не він тихо слухати буде...
Не він доторкнеться до вуст,
щоб вічність на мить зупинити.
До нього у снах не озвусь...
Бо нам не судилось любити.
А очі п’янкі, як вино,
дурманять своєю красою.
То зброя надійна його –
я жертвою стала новою.
Щоразу той погляд ловлю
сяйливий, небесно-зірковий,
В ту мить позбавляє жалю,
мов сонця промінчик ранковий.
Немов заповітні слова
так солодко він промовляє.
Але то в казках є дива.
В моєму житті їх немає.
Бо він – половинка чиясь.
Але не моя... І так само
його половинка – не я...
Це доля жартує із нами.
Ми різні. Ми з різних світів.
То очі його помилились.
Хотіла... І він теж хотів,
щоб сталось... Але не судилось.
Поклич мене
Твої кроки пробуджують тишу,
а слова заколисують ніч...
Тобі сумно? Я тебе втішу.
Ти тільки мене поклич.
Задивлюсь до небес в твої очі
і скажу: „Я кохаю тебе!”...
Лиш поклич мене, ти ж цього хочеш.
Кажеш – сильний. А серце слабе?
Я прикрашу твої світанки,
запалю почуттям небосхил.
Здійсню всі твої забаганки,
прилечу одним порухом крил.
Я готова тебе рятувати
від суму і вдень, і вночі.
Як я хочу тебе обійняти...
Погукай мене, не мовчи!
Забудь про мораль і про догми,
про ґрати, закриті життям,
про забобони, про норми.
Віддайся своїм почуттям!
Сміливий в житті. А в коханні?
Чому у атаку не йдеш?
Немає завад у бажанні,
немає в любові меж!
Дивне марево зорі колише,
тремтять білі вогники свіч.
Тобі сумно? Я тебе втішу.
Ти тільки мене поклич...
Що кохання мені принесло
Що кохання мені принесло?
Свіжі квіти в лютневім морозі.
Поцілунок легкий у чоло...
Але чом ти стоїш на порозі?
Не заходиш у душу мою?
Чи боїшся мене налякати?
Я давно біля входу стою...
Я давно хочу ніжно кохати.
Що кохання мені принесло?
Щиру посмішку, очі бездонні.
Щем солодкий, гаряче тепло...
Але чом ти стоїш на кордоні?
Не заходиш у серце моє?
Тихо-тихо крадешся ночами...
Може страх павутину снує?
Але він не володар над нами.
Що кохання?.. І звідки воно?..
Дивна казка у мареві світу.
Дивний сон, що скінчився давно
і почав наяву пломеніти.
Крик душі, що мовчать не змогла,
накупавшись в німій самоті...
Що, любове, мені принесла?
Срібні зорі – сніжинки прості...
Що, любове, мені принесла?
Тихий шепіт, таємні зізнання...
І зимою настала весна,
бо в душі оселилось кохання.
__________________
Слово, идущее от сердца, проникает в сердце...