Її душа – мов чистий білий сніг,
Що вперше впав на землю цю гріховну.
Її манить мережна даль доріг,
Що нас веде у долю невідому.
Її душа – немов гірський кришталь,
Що райдужно виблискує на сонці.
Погляне в небо – а в очах печаль...
Та завжди світло у її віконці.
Куди ведуть ці тисячі доріг?
Вона ж – вперед – до цілі однієї,
Їй квіти знову стеляться до ніг,
Вона ж бажає бути лиш твоєю...
Вона прийшла, луна веселий сміх,
Ніхто не зна, що на душі у неї...
Ця посмішка розтопить навіть сніг,
І, хай там що, та віра завжди з нею.
Повір, вона уміє довго ждать,
В її душі весна і квітнуть квіти.
Вже сплинув час, а ти забув й згадать,
Ті обіцянки вже розвіяв вітер...
Вона мов мавка, бісики в очах,
Заграв вже промінь золотом у косах.
Набігла хмарка – і в душі печаль,
А на очах вже знову бринять сльози.
Її душа – то чисте джерело –
Жагу кохання може втамувати...
Минуле... чи було... чи й не було...
Що в неї в серці – то не розгадати...
*********************************
Нема спокою ані на хвилину...
Й хоч розумію, що життя – це рух,
Та хочеться мені бодай годину
Спочити у обіймах ніжних рук.
Осіння ніч знов душу розтривожить,
Внесе у серце ніжне сум’яття.
Тепер не знаю, що ж нам допоможе
Знайти себе у вирі забуття...
Я загубилась у своїм шуканні...
Кого й чого... навіщо..? не збагну...
Хтось близький й водночас такий далекий
Щось невідоме в серці сколихнув.
*********************************
Заховай мене в своєму серці,
Поглядом зігрій зболілу душу.
І тоді любов в мені озветься –
Сумувать довіку я не мушу.
Заховай мене в своїх обіймах,
Змусь щоразу плакати від щастя.
Знаю те, що більше ми не вільні.
Знаю те, що час не в нашій власті.
Заховай мене в своїй любові –
І тепло долонь навік з’єднає.
Почуття не вимовити в слові –
В серці тільки музика лунає.
Заховай мене у снах, коханий,
І тоді навіки будем двоє.
Погляд твій – завжди такий жаданий,
На край світу йтиму за тобою!